Село оповите легендами

Смолин у давнину.
Легенда про походження назви Смолин.

Поселенці жили мирним життям, вирощували хліб, годували
худобу, займались садівництвом, ходили в церкву. Поселення
оточував ліс Суха Липа, де росло багато хвойних дерев,
наповнених живицею. З живиці чоловіки топили смолу, що
приносило додаткові прибутки. З інших земель приїжджали
купці обміняти на смолу різний крам.
На мирян почастішали напади татар, які грабували,
ґвалтували, спалювали житло. Люди вирішили перебути навалу у
монастирі. По чотирьох кутах муру розставили казани,
заготували дров, хмизу для підігріву смоли. На варту виставили
чотирьох чоловіків для підтримки вогню під казанами, які
одночасно несли почергово варту на вежі. У разі подачі сигналу
чоловіки були готові приступити до оборони.
Практично всі мешканці знаходилися у монастирі, тільки
Марічка з молодшим братом Васильком пішли відвідати у сусіднє
поселення хвору бабусю. На щастя стан бабусі покращився, вона
зраділа відвідинам онуків. Час настав прощатися, бабуся
поцілувала Марічку і Василька, побажала щасливого
повернення.
Діти, повертаючись додому, раділи літній гожій днині.
Навкруги цвіли пахучі квіти, з яких бджілки збирали нектар.
Марічка з Васильком вже минули Суху Липу, Дзвинячку і
наближались до монастиря, як раптом на горизонті Василько
побачив чорну смугу, що закрила проміння сонця:
-Марічко, татари! – щосили вигукнув хлопець.
-Біжім і кричім, хай почують люди, – відпалила враз Марічка.
– Вартові почули крики дітей і подали наказ приступити до
оборони.
Вороги наздоганяючи дітей, нанесли списами смертельні удари.
Чоловіки на мурах з камінням, смолою зустріли ворога.
Жінки і діти подавали все необхідне для захисту чоловікам.
Гаряча, розпалена смола створила паніку: значна кількість татар
залишали свої кістки під мурами монастиря, а інша утекла.
З того часу заїжджі купці населення почали називати
Смолином, а героїчних смоловарів – смолинчанами. На місці
загибелі Марічки і Василя утворились два джерельця, які своїм
ритмом відтворюють биття дитячих сердець, утворивши єдиний
струмок, що переростає у потік Смолинчанку. Від джерела на
берегах потоку квітнуть смолянки, як знак вічної краси душ
Марічки і Василька.